Сторінка:Гетьман Петро Сагайдачний (1922).djvu/63

Цю сторінку схвалено

троє вкупі: як одного сон зморить, то щоб було кому вартувати.

Раптом запідьподьомкав перепел: „Підьподьом! підь-подьом!“

— Хавав! Хавав! Хавав! — одгукнулося в різних місцях.

То обережний Небаба вивіряв варту; сховавшися в очереті він підьподьомкав, а до його вартові повинні були озиватися. І лихо було тому необачному, що заснув на варті і не відгукнувся: його здорово бито киями.

 

 
IX. Буря на морі.

Нарешті козаки випливли в море.

— А яке ж воно велике! — з острахом крикнув Грицько, глянувши переляканими очима на безкрає море.

— А яка в йому вода! — чи то дивуючись, чи лякаючись, озвався його товариш.

— Блакитна…

— Ні, синя.

— І не синя, а зелена.

— І кінця-краю нема їй.

— Так он яке море! Ой, Господи!

— Тільки небо покрив йому…

Небо простре яко кожу… Ех! — якось незадоволено пробубонів Олексій Попович. Він був сердитий, бо під час походу, а надто на морі, заборонено було пити горілку. — Чортове море!

— Еге! Як би оце все була горілка, а не вода, ото добре було б! — глузував із його вусатий Карпо.

Море вразило не самих тих, хто вперше бачив його. Перед очима, куди не глянь, хвилювала вода якогось дивного коліру і не було їй краю;