Сторінка:Гетьман Петро Сагайдачний (1922).djvu/56

Цю сторінку схвалено

вона прощалася з козаком, а сльози бігли по зблідлому видочку… Багато чого згадувалося…

Олексій Попович дочитав, і козацтво заворушилося. Коли це з другого берега почулося:

— Пугу! пугу! Козак з Лугу!

Козаки зараз же пізнали товариша.

— Та то ж Карпо!

— А Карпо! А хтож ж то ще з ним? Аж троє!

Зараз же четверо козаків скочили у великий рибальський човенъ, ударили веслами, і човен полетів до того берега. Незабаром Карпо з товаришами були вже в Січі.

— Здоров, Карпе-братіку! — почулося звідусіль. Почалися привітання, роспитування.

— Де ж са̀ме ти був? Що чув? Що бачив? Що виробляють пани та ксьондзи?

— Та що ж? Ксьондзи хлопцями їздють.

— Як то хлопцями їздють?

— Та так, як кіньми. Оце ж я вам коней панських привів — ксьондза Загайла на собі возили. Оце Грицько, це Юхим, а це друкарь Хведір Безрідний — козаками тепер будуть…

У цю мить на шанцях грімнула гармата і білий димок из неї понесло туди, на Вкраїну… Другий білий димок знявся — то грімнуто з другої гармати. І той димочок полетів на Вкраїну… Далі знявся третій димок — грімнула третя гармата…

Козаки познімали шапки і перехрестилися. Обличча стали поважні.

Як бджола, кожна летить до свого уліка, так сипнули козаки до своєї курінної корогви, до своєї чайки; а там уже молоді гребці сиділи на своїх місцях і спитували, чи добре повертаються весла.

— А що ж хлопці робитимуть? — питали козаки в Карпа, показуючи на його молодих товаришів, що стояли, мов остовпілі, бо це ж уперше їм