з'являлися на хвилях і знову зникали. Все чутніше ставало, як гуде, реве, клекотить вода…
— Годі, хлопції Сушіть весла! — гукнув стирник.
Гребці підняли весла і повставали.
— До стерна, дітки! — гукнув стирник.
Гребці кинулися до стерна, налягли на його, перемогли прудку воду і накерували байдак просто в ворота, се б то в прохід поміж кам'яними скелями, де крутилася й шумувала вода.
Упоперек Дніпра од берега до берега стирчало величезне каміння і перегорожувало річку мов кам'яний поріг. Вода клекотіла поміж камінням, гула й ревла і вкривала каміння білим шумом. Їй ніби не ставало місця поміж скелями, і вона люто стрибала вгору і знову падала вниз, і розбивалася об каміння, розсипалася білим шумом… Здавалося, наче то звір велетенський, наїживши білу гриву, борсається в воді, простягшися впоперек усього Дніпра.
Байдак прудко, прудко линув на ту білу гриву. Ось він уже на їй — здрігнувся, хитнувся і зарипів так, наче ось-ось роспадеться, знову здрігнувся і шубовснув униз з водяноі гори, пірнув переднім краєм у воду і знову виринув… І козака на коні, і пана дяка, що стояв навколішках, учепившися за кочеток та посинілими губами белькотав молитву, і сивоусого козака з люлькою — всіх оббризкало шумом та водяним пилом…
— Дякуйте Богові, дітки! — гукнув стирник.
Усі перехрестились.
— Гляньте, хлопці, он москаль рачки стоїть! — весело озвався хтось.
Всі глянули туди, де були московські посли. Товариш пана дяка, страшенно переляканий, стояв рачки і переляканими очима дивився на всіх, не знаючи, де шукати порятунку…
