— А, цур тобі! — відказав Юхим. — Коні без хреста п'ють.
Запорожець виняв з кишені люльку й кисет, наклав у люльку тютюну, викресав огню, закурив люльку, випустив з під пишних вусів синій дим, сплюнув на біс і зирнув своїми маненькими лукавими очима на парубків.
— А хочте, хлопці, я навчу вас, як панами та ксьондзами їздити? — спитав він.
Всі глянули на його — хто всміхаючися, хто дивуючися.
— Навчіть, дядьку! — весело озвався Грицько. — Ото попоїздив би я чортовим Загайлом!
Запорожець знову потяг люльку, випустив синій дим і сплюнув:
— Добре… Тільки цього вчать у насъ на Запорожжі, — додав він.
Парубки ззирнулися. Одаря глянула на їх і похнюпилася, а червоні щоки її ставали все блідіші.
— Ходіть зо мною на Низ. Великий Луг буде вам батьком, Січ матіррю, а я дядьком.
Парубки знову ззирнулися… Омелько сердито стукав по чоботу.
— Добре, дядьку, підемо з вами, — сказав Грицько, глянувши на Одарю.
А вона стояла бліда і мов закам'яніла.
Другого дня вранці ксьондз Загайло звелів знову запрягти двохногих коней у візок, щоб їхати далі по парахвії, але йому сказано, що хлопи десь зникли — мов крізь землю пішли. Опріче тих утекло ще кільки підданих князя Острозького, виведено
