за часів ще молодости Сагайдачного, був князь Василь Острозький, пишний український пан, один з найбагатчих і наймогутнішних панів не то на Вкраїні, а й у всій польській державі. Він завів у себе в Острозі першу на Вкраїні друкарню, і в їй то року 1580 надруковано вперше церковно-слав'янську библію, а потім і багато инших книжок в оборону віри „благочестивої грецької“. Тоді ж завів він в Острозі й школу, підхожу до академії, з греко-латинською наукою. З школи тії вийшло багато освічених українців, що боролися проти польського натиску. От у цій-о школі і вчився замолоду Петро Сагайдачний, що гетьманував тепер на Запорожжі.
Поки був живий Василь Острозький, процвітала і школа тая, і друкарня. Але син його Януш перейшов у католицьку віру, пристав до ляхів і неприхильним оком позирав на те, що заводив за життя його батько. І школа, й друкарня почали занепадати.
На виїзді з Острогу, стояла хата заможного господаря Омелька Дряпкиці. Знати було, що Омелько і господарює, і чумакує, бо на подвіррі були і плуг та рало, та всякий инший струмент хліборобський, і чумацькі мажі з мережаними ярмами, колеса з суцільного в'язу, чумацькі мазниці. Проти сонечка лежала свиня з поросятами; кури з курчатами греблися, а півень ходив коло їх, позираючи то тим, то тим оком на небо і, забачивши шуляку, якось особливо кричав, перестерігаючи свою сем'ью про ворога.
У передній половині двору, ближче до хати, розрісся чималий садок, а в йому червоніли, жовтіли та голубіли і мак, і горицвіт, і васильки, і нагідки, і дрік, і соняшники. Праворуч од воріт були коморі, хліви, станя; над станею на довгому дрючку настромлене було старе колесо, а на йому чорніло велике бусляче гніздо; з його визирали довгоносі,
