А були й такі, що, не стерпівши тяжкого життя, переходили в турецьку віру, і тоді їм ставало добре жити.
Ще можна було визволитися з неволі, за викуп, та не багато визволялося, бо великий викуп турки брали, та й тяжко було довідатися, де той пробуває, кого викупити хочеться.
І малих хлопців неволя не минала. Турки купували їх і зараз повертали у свою віру, а потім робили з їх найлютіше своє військо — яничарів.
А молоді чепурні жінки та дівчата, — то була найдорогша здобич, бо великі гроші брали за їх татари, продаючи їх у гареми[1] татарським та турецьким панам. Скільки сліз лилося в тих гаремах з журби за рідними коханими людьми — хто зміг би те полічити? Та спершу плакалося, а далі звикалося, роскоші приваблювали, і родило вкраїнське жіноцтво синів татарським та турецьким панам — нових утисників українського народу. Було з бранок навіть дві султанші і одна з їх дуже велику силу мала, та не було з їх ніякого добра рідному народові, бо за роскошами великими забули вони яке лихо терпіла Вкраїна і ні трохи не дбали про те, щоб одвернути лихо від свого рідного краю.
Тяжко мстилися козаки-січовики на татарах та на турках за те лихо, що ті коїли на Вкраїні. І не диво, що так дуже зраділи вони, як Сагайдачний сказав, що поведе їх татарські городи пошарпати.
І досі єсть на Волині город Острог. Давній то був город, хоч і невеликий. Хазяїном того городу,
- ↑ Туркам їхня віра дозволяє мати по багато жінок. Той будинок, де живуть жінки, зветься гарем.
