— Есть до васъ, войска запорожскаго, до кошевого атамана, старшинъ и козаковъ отъ великаго государя, царя и великаго князя Михаила Ѳедоровича всеа Руссіи, его царскаго величества милостивое слово, и вы бы, то слово слышачи, шапки сняли.
Старшина познімала шапки, за нею познімали шапки й козаки, і на майдані захвилювало ціле море голів з великими й з малими чубами.
Посол говорив далі:
— Божіею милостію великій государь, царь и великій князь Михаилъ Ѳедоровичъ всеа Руссіи васъ, запорожскаго войска кошевого атамана, старшинъ и козаковъ жалуя, велѣлъ о здоровьи спросить: здорово-ли есте живете?
— Спасибі, живемо здорові, — одказала старшина.
Посол виняв з шухлядки царського листа, загорненого в зелену шовкову хустку і почав розгортати хустку так обережно, мов боявся попектися об листа.
Козаки насунули ближче, всім хотілося бачити, що привіз москаль.
Посол подав листа найстаршому курінному отаманові, бо кошового на той час не було і його мали зараз вибірати.
Курінний атаман узяв листа, подивився на його і віддав немолодому похмурому козакові, що стояв біля його. То був військовий писарь Стецько Мазепа, за поясом у його був каламарь.
Мазепа взяв листа, розгорнув його і глянув на титул і на печать.
— Печать отворчата, лист без підпису, — сказав він, глянувши на посла.
— Точно безъ подписи, — одмовив посол.
— А як йому няти віри? — спитав Мазепа.
