і „Великий Луг“. Ніхто, може, не любив природу так, як любив її козак, та ніхто ж і не вмів з свого знання користуватися так, як він. Щоб подати про себе звістку своїм та піддурити ворога, козак умів пугати, як справжній пугач, кував по зозулячому, вив по вовчому, брехав по собачому та по лисичому, сичав по гадючому…
Ось уже байдаки підпливли до Коша Запорозького, чи до Січі, і на передніх байдаках тричі вдарено з гармат на привітання. З Коша теж тричі стрельнуто з гармат.
Цікаво було глянути на Чортомлицьку протоку та на той беріг, де була Січ. І вода, а надто беріг, так і захрясли човнами, чайками, дубами та байдаками і малими, й великими. Та найбільше було морськихъ чайок, — такъ звалися великі човни, що ними козаки плавали морем. Чайками дуже добре було плавати: вони були легенькі і не потопали навіть тоді, як набіралася в їх вода, бо по боках обкладано їх липовою корою або очеретом. Чардаків на їх не було, а тільки щогла та два стерна. На кожній чайці було з-двадцятеро гребців та з-п'ятдесят узброєних козаків.
Десятки чайок лежали на березі перевернені догори дном і сохли на сонці. Повітря тут повне було диму та смороду, бо скрізь по берегу у величезних казанах кипіла смола. Козаки підкладали дрова під казани, мішали смолу довженними дрючками, забивали дірки в чайках прядівом та засмолювали, і звісно ж були в смолі з голови й до п'ят. Од такої праці козакам було дуже душно і через те вони працювали здебільшого зовсім без одежі, бо жіноцтва в Січі не було, то й соромитися не було кого. Деякі сиділи на березі й латали одежу; ті купалися, ті прали сорочки, ті купали коней.
