роге вбрання, узброєні доброю зброєю — вони були козаки хоч куди. А найбільше одмінився Хведір Безрідний. Такий з його сміливий та завзятий козак-лицарь став, що й Сагайдачний те помітив і вельми хвалив його. Уже в Хведора був навіть свій джура — молодий хлопець, якого Хведір визволив з неволі в Синопі.
Цей джура стояв недалеко від шапки і пильнував, хто краще влучає.
Перший стрельнув Грицько.
— Улучив? — спитав він, як дим розійшовся трохи.
— Ні, не влучив, — одказав джура.
Стрельнув Юхим — і вхопився за щоку, занадто багато пороху насипав, то й стукнуло його добре.
— Ой, хай тобі лихо! — скрикнув він. — Попав?
— Попав пальцем у небо! — одказав весело джура.
— Та ще собі в вухо! — додав Грицько.
Третій стрельнув Хведір Безрідний. Шапка впала разом із списом.
— А що, джуро, попав?
— Попав! — радісно обізвався джура. — Саме посередині влучив.
Джура був дуже задоволений, що його лицарь так влучно стріляє.
Темна ніч спустилася на землю.
Козаки вже всі були на чайках та на ґалерах. Ось уже Сагайдачний сказав чайкам рушати до Прогною; а ґалери мали рушити пізніше. Тихо сидять козаки в чайках, тихо пливуть чайки…
Ось допливли вже до Прогною, стали край берега. Карпа та ще кількох досвідчених козаків нослав Сагайдачний подивитися, чи немає турецькї варти по той бік Прогною.
