під Очаковим, тоді ми чайками вдаримо на турків з Дніпра, помочі вам дамо.
— А туркам тертого хріну під ніс! — поглузував Небаба, моргнувши вусом.
Та перше ніж те робити, що намислив Сагайдачний, треба було військові одпочити. Не доїздючи до Прогною, був острів Тендра. От до того острову й пристало запорозьке військо одпочивати та налагодитися до завзятого бою.
Тісно притулившися одна до одної, чорніють край берега козацькі чайки, а поміж ними і ґалери, здобуті на Чорному морі. На крайній ґалері, на чардаці, стоїть немолодий уже козак з гарними веселими очима і пильно дивиться на море. То курінний отаман Семен Сказолуб. Йому вийшла черга вартувати і він пильно вартує, щоб не наскочив зненацька якийсь ворог. А козацтво на острові Тендрі спочиває.
Край води, весело щебечучи, бігає кучерявенька чорноокенька татарочка і збірає чепурненькі камінчики та черепашки. Тут же сидять козаки та втішаються з своєї дівчинки. Олексій Попович і на мить не спуска її з очей, щоб, крий Боже, не впала в воду, А Хома зробив з очерету щось ніби вітрячок і дмухає на його крізь очеретинку, щоб крутилася. Дівчинці вітряк дуже подобався.
Трохи осторонь троє острозьких товаришів: веселий Грицько, чорнявий Юхим та друкарь Хведір Безрідний випробовували здобуті в турків самопали, влучаючи з їх у шапку, настромлену на спис. І не сказав би ніхто, що це ті хлопці, що ще недавнечко двоє возили на собі ксьондза Загайла, а третього карано в друкарні за те, що становив не ті литери, які треба. Засмаглі од сонця та од вітру, з сміливим поглядом, повбірані в до-
