тихо вийшли козаки на беріг і тихо пішли берегом до фортеці. Друга половина чайок тихо попливла до затоки — там стояло багато всяких суден турецьких.
І враз зникла вночішня тиша й темрява. Загомоніли козацькі мушкети й турецькі гармати, счинився галас, лемент, почервоніли високі дерева й будівлі, вогнем узялося темне вночішнє небо… То половина козаків напала на фортецю, а друга на турецькі судна.
Не змогли турки дати добру одсіч козакам. Вибили їх козаки з фортеці та й сипнули в город…
І запалав Синоп так, як недавнього часу палала Кафа. Та й сплюндрувало козацтво Синоп, так як і Кафу… Ще звечора він був багатий та пишний, а вранці став руїною, пожариною. Тяжко помстилися козаки над своїми ворогами.
Сплюндрувавши Синоп та визволивши невільників, заходилися козаки зносити здобич на чайки та на ґалери.
— Гляньте, гляньте! — скрикнув хтось. — Хома цапа несе!
І справді Хома, почервонівши з натуги, ніс на руках, правда, не цапа, а білу ангорську козу, а за плечима в його була здоровенна в'язка сіна. Козаки, сміючися, обступили його:
— Хомо, нащо тобі цап здався?
— Еге, цап! Не цап, а коза…
— Та нащо ж вона тобі?
— Ото розумні! І того не тямлють! Доїтиму, та й буде молочко дитині.
— От так Хома! — зраділи козаки. — І про дитину не забув.
Тут голосно загув отаманський ріг, скликаючи козаків, і вони мерщій кинулися до чайок.
