Деякі так познесилювалися, що вже ледві держалися на воді, то їх хапали за чуби, за сорочки і втягали в човни.
Піймано й перевернений байдак і притягнено до берега. Всі байдаки й душогубки, порятувавши товаришів, поприставали до берега. Козаки повистрибували з байдаків на беріг, кричали, сміялися, штовхалися, перекидалися, — зовсім як діти. Які були в воді, ті знімали з себе мокру одежу і роскладали на камінні проти сонечка, щоб сохла. Той збувся шапки, той згубив кисет і зостався без люльки…
— Да всѣ ли козаки цѣлы? — спитав посол.
Виявилося, що козаки не знають, чи всі вони цілі. Клопоталися про шапки та про люльки, а себе полічити й не кинулися.
— А ну лиш, вражі діти, ставайте лавою, я вас полічу, — звелів сивоусий козак, роспаливши нарешті свою люльку.
— Лавою, хлопці, ставайте, лавою! — кричали козаки.
Всі стали лавою. Сивоусий почав лічити. Полічивши всіх, він скрикнув:
— Ов-ва! Одного не стає!… Було на байдаку тридцять, а тепер є тільки двадцять дев'ять. А, сто копанок!..
— Козака не стає!.. Козак загинув! — загомоніли навкруги.
— Хто загинув? Кого не стає?
— Я ось тут! — озвався хтось.
— І я тутечки!
— Та кого ж немає?
— А кат його знає!.. Лічи, батьку, знову, може й знайдеться козак…
— А вже ж знайдеться! Козак не голка — не закинеться!