Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/99

— 86 —

Чогось боюся, щось мене ляка —
Дурненька я і боязка така!
(Починає роздягатись і співає):
 Жив в Тулі король, що дружині
 До гробу був вірний такий,
 Бід неї в останній хвилині
 Він келих дістав золотий.
 Той келих йому найдорожчий,
 Він пив тільки з його вина;
 Сльозами вмивалися очі,
 Як висушить келих до-дна.
 А як довелося вмірати,
 Почав він ділить спадщину.
 Роздав свої землі багаті,
 Лиш келих зостався йому.
 В той час перед лицарським збором
 Король при бенкеті сидів,
 В роскішиому замку над морем.
 В світлиці славетних дідів.
 Він стоячи випив останній
 Ковток, при погаслім житті,
 І викинув келих коханий
 В розбуркані хвилі морські.
 І бачив, як келих водою
 Налився і зринув на дно,
 І очі покрились пітьмою, —
 Не пє вже ні краплі давно.
(Одчиняє шафу, щоб сховати одіж і спостерігає скриньку.)

Ах! скринька тут! Не знати, звідкіля,
А шафу, ще й на ключ, сама заперла я.
Це справді диво! Хтоб сказати міг?
Що в ній таке? Чи може як заліг
Цю скриньку взяла ненечка моя?
Та тут і ключик на шнурку висить! -
Щож, як би взять і скриньку одчинить? (одчиняє)
Та що це! Бо,ке, справді чудеса!
Такого скарбу я не бачила ще з роду!
Це й пані зодяглаб, та ще й з якого роду!
В найбільше свято навіть! Цеж краса!
А ланцюшок мені не до лиця?
Чияж оця пишнота вся?
 (Натягає на себе дещо і підходить до дзеркала.)
Як би це все добро — та було наше!
Я виглядаю в цім якось інакше.
Що там краса та молодість моя!