В цім місці виріс до життя
Небесний образ той роскішний.
А ти? Що треба тут тобі?
Як серце зворухнулося слабе!
Чогож ти тут? Чом хилишся в журбі?
Нещасний Фавст! не впізнаю тебе.
Чи чари тут розлито в цім повітрю?
Я йшов сюди у пристрасті гріховній,
А тут вже марю я про сон любовний...
Невжеж ми хилимось за подувами вітру? _
Колиб вона ввійшла в оцю хвилину, .
Як стало би ніяково мені! -
Зухвалий Дон-Жуан за цю провину
Отут би зараз впав до ніг її.
Мефістофель (входить з скринькою в руках):
Скоріш! вона вже йде: я в брамі спостеріг.
Фавст: Геть, геть звідсіль! вже не вернусь ніколи!
Мефістофель: А ось-де скринька, ще й важка доволі,
її набив я, чим лиш міг.
Ми в шафу запремо ці скарби.
Здуріє, як побачить тут його!
Багато дечого я всюди понагарбав;
Цей скарб підюдить хоч кого.
Вонаж дитина! Гра для неї все.
Фавст: Чиж можна так?
Мефістофель: Що за питання це?
Ви хочете його собі забрати?
Як так, то прошу вас на другий раз
Не красти в мене гарний час
І зайвих заходів не завдавати!
Я й не гадав, що скупиндряга з вас...
Ти чухрай голову та три долоню, -
А він — (кладе скриньку в шафу і замикає на ключ).
Ну, геть! Мерщій!
Я тій дитині молодій
І серце й волю вже якось наклоню;
А ви дивіться так байдужно,
Мов слухаєте лекцію яку
І бачите суху та осуружну
Всю фізику та метафізику!
На двір! (виходить).
Маргарета (входить з лямпою в руці):
Так душно тут і важко так! (одчиняє вікно)
А на дворі не зовсім тепла ніч.
Мені якось — сама не знаю як —
Коби хоч ненька вже прийшла скоріш!
