Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/88

— 75 —

 Фавст: На жаль, я не привик до плуга тай лопати,
Я навіть їх до рук не вмію взяти,
Таке життя занадто тісний кут.
 Мефістофель: Як так, то відьма необхідна тут.
 Фавст: Навіщож баба та якраз?
Хіба тобі той сок зварити важко?
 Мефістофель: О цеб то раз провів я гарно час!
В тоіі час сто сот мостів побудувать не тяжко.
Не стільки штуки та знання.
Як того терпцю треба в тім що-дня.
Тут тихіш дух чимало років висне,
Аж докіль все як слід не перекисне.
А скільки речей ще потрібно там,
І кожна річ окремого ґатунку!
Хоч цього чорт їх вивчив сам,
Та не змайструє й чорт такого трунку.
(Показує на малп.) Поглянь, що за народ коло огню!
Тут маєш пару слуг і їх рідню. (До звірів.)
А господиня з дому відлетіла?
 Малпи: На весілля.
 На мітлу сіла
 І полетіла.
 З дому крізь комин.
 Мефістофель: А довго дома не буває баби?
 Малпи: Аж доки не нагрієм лапи.
 Мефістофель (до Фавста): Сподобалась тобі оця худібка чемна?
 Фавст: Таких плюгавих важко вже й знайти.
 Мефістофель: О, ні! в розмову з ними краще увійди,
А потім говори, що неприємно! (До звірів.)
Скапать мені, прокляті кукли,
Що робите ви там коло кітла?
 Малпи: Для бідних борщ, щоб з голоду не пухли.
 Фавст: Громада їх, як видно, не мала.
 Самець (підповзує до Мефістофеля і підлещується до його):
 Заграємо в двох!
 Хай я хоч разок
 Щось маю в кишені!
 Горює сімя, —
 Розумний і я,
 Як гроші є в мене.
 Мефістофель: Як дуже малпа би тоді раділа,
Колиб вона в лото ще грати вміла!

(Тим часом малпенята забавляються великою кулею і прикочують її перед Мефістофеля.)