Вони, здасться, з роду шляхтичі,
Бундючні та сердиті паничі.
Брандер: Напевне шарлятани ці людиська.
Альтмаєр: Мабуть.
Фрош: Увага! Я берусь за їх!
Мефістофель (до Фавста): Не чує цей народ, що чорт тут близько,
Хоч ти за обшивку бери їх всіх!
Фавст: Уклін, панове, всім!
Зібель: Спасибі за поклін.
Мефістофель: Дозвольте коло себе й нам присісти
Хоч побалакаєм в гурті! Вина і пива
Порядного немає в вашім місті.
Альтмаєр: У вас натура надто вибаглива.
Фрош: Ви в Ріпаху не ночували часом?
Пан Іванко приймав, напевне, вас?
Мефістофель: До його не звертались ми цей раз;
Та він чимало нам останнім разом
Росказував про землячків своїх.
І через нас поздоровляє їх!
Альтмаєр.(тихо до Фроша): От, маєш! Цей не з тих!
Зібель: Та й хитрий з біса!
Фрош: Пострівай! Покажу я тобі!
Мефістофель: Коли не помиляюсь, чули ми.
Як ваше товариство тут співало.
Тут гармонійно голос від стіни
Та стелі, нам здається, відбивало.
Фрош: То ви мабуть співак?
Мефістофель: О, ні: охота є, та сили брак.
Альтмаєр: Так заспівайте щось!
Мефістофель: Як воля, заспіваю.
Зібель: Щоб тільки пісенька нова!
Мефістофель: Ми тут з Еспанії, а в тому краю
Багато єсть пісень і доброго вина!
(співає): Жив раз король преславний,
А в його була блоха, —
Фрош: Ви чуєте? Блоха! Новенька вість!
Блоха — це дійсно чистий гість!
Мефістофель (співає):
Жив раз король преславний,
А в його була блоха:
І ту блоху кохав він.
Як рідного синка.
