Ученик (читає): Eritis sicut Deus seientes bonum et malum.
Мефістофель (йому вслід): Слідкуй старим словам моєї
То певне образ Божий твій тебе приводе до розпуки.
Фавст: Куди ж тепер іти?
Мефістофель: Куди захочеш ти.
Великі і малі побачимо світи.
З яким захопленням, з цікавістю якою
Відбудеш ти мандрівку цю зі мною!
Фавст: Та чи ця довга борода моя
Привикне до безжурного життя?
Ця спроба нам не пощаститься.
До світу я не вмів приноровиться.
Між людом я здаюсь таким малим,
Я не рішучим буду перед ним.
Мефістофель: Мій друже! Швидко це минеться;
Повіриш сам собі і взнаєш, як живеться.
Фавст: А як ми з дому виберемся в путь?
Візник, карета, коні — єсть у тебе?
Мефістофель: Потрібно тільки плащ мій розгорнуть.
І він нас понесе аж попіднебо.
Та тільки в подорож свою
Ніяких тлумків не бери!
Одна крихітка доброго вогню
Нас від землі підійме до гори.
Чим легше, тим скоріш полинемо, гадаю.
Ну, я з новим життям тебе поздоровляю!
Фрош: Ніхто не пє? Не весело нікому?
Чого похнюпились і мовчки сидите?
Не слід вам удавать намочену солому;
Звичайно як огонь ви горите!
Брандер: Твоя вина, бо ти сидиш дарма;
Ні свинства, ні дурниць нема.
Фрош (виливає йому склянку вина на голову): На маєш:
Брандер: Та що це ти, свине?
Фрош: А так! Таж ти просив мене!
