Ученик: Даруйте, що допитуюсь весь час!
Я ще побуду тут хвилину;
Цікаво, що про медицину
Почую я тепер від вас?
Три роки — за короткий час,
А поле це таке широке — Боже!
Вказівка правильна як-раз
Мені вже дальше допоможе.
Мефістофель (про себе); Набрид мені цей тон сухих розмов:
Я мушу чорта грати знов (голосно).
Дух медицини зрозуміть — це легче всього.
Ви все проштудіруєте, велике і мале,
Щоби нарешті здатися на Бога,
Як він пошле.
За всім знанням ганятись не потрібно.
Хто знає, в чім найкращий лік!
Хто зловить тільки мить догідну,
Той мудрий чоловік.
У вас, я бачу, гарний стан.
Лиш будьте сміливі та дужі!
Повірте тільки в себе сам, а там
Повірять вам ще й иньші душі!
Та до жінок беріться особливо;
Їх вічне ох та ах
В сто-тисячних разах
В чудовий спосіб вилічить можливо.
Лиш треба мати такт, не падать духом,
То будуть всі вони у вас під капелюхом.
Вони титулам віри ймуть.
Що в вас найкращі висліди науки.
А потім візьметесь за всякі хитрі штуки,
Яких роками иньші ждуть.
Навчіться живчика, як треба, потиснути,
А там жагучим поглядом блиснути,
А потім вільно обійміть за стан,
Мовляв — шнурівка може шкодить вам?
Ученик: Це звісно, як і де! Це краще вже мені!
Мефістофель: Молодче! всі теорії сухі,
Зелене тільки дерево життя.
Ученик: Клянусь, у мене дивне почуття;
Чи я ще раз прийти до вас не можу?
Щоб вашу мудрість до кінця почути.
Мефістофель: В чім тільки зможу, я вам допоможу.
Ученик: Піти від вас ні з чим для мене важко буде;
Я свій альбом подати вам хотів...
Будь ласка, напишить хоч пару слів!
Мефістофель: Гаразд! (пише і віддає).
