— 48 —
Що покорила
Чорні отари!
Ага! насупився, боїться кари!
Кляте творіння! .
Знаєш ти імя
Несотворенного,
Неізреченного,
І вічнім небом обнятого,
Злочинно роспятого?
Росте за грубою проклята сатана,
Здається більшим від слона.
Туманом можеб розпливлась,
До стелі вється від підлоги.
Ні, ні! Крізь стелю не вилазь!
Ложися панови під ноги!
Моє закляття буде недаремним.
Я обіллю тебе огнем свяченим!
Не жди, не жди
Сім раз свяченої води!
О ні, не жди"
Від мене більшої потуги!
|
Мефістофель виходить ізза печі, зодягнений як мандрівний схоляст в той час, як туман спадає.
Мефістофель: Чого кричать? Чим стану до послуг
Фавст: Так, ось хто в пуделі сидів!
Мандруючий схоляст? Є з чого розсміятись.
Мефістофель: Поздоровляю вас! Бо я, признатись.
Від ваших слів гарнесенько зіпрів.
Фавст: Як звешся ти?
Мефістофель: Питання це — дурниці
Для того, хто ненавидить слова,
Кого зовнішний вигляд не збива,
Хто в глибині шукає таємниці.
Фавст: Звичайно вашу суть точнісько
Рисує вже одно назвисько.
Бо ясніж ваші імена:
Лихий, брехун, губитель, сатана.
Хтож ти такий?
Мефістофель: Частина тої сили я,
Що чинить лиш добро, хоч вічно хоче зла
Фавст: Якеж значіння цих неясних слів?
Мефістофель: Я дух, що все перечить від віків!
І справедливо це! Бо всі діла Господні
Лиш того варт, щоб згинути в безодні.
Толж краще, як би все пропало.
Отож те все, що ви прозвали
|
