Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/59

— 46 —

 Так щож, замало ще моєї волі!
Не знають радощів ці груди кволі.
Чогож не висохли, спокою тихі ріки?
Щоб я не мав його во віки?
 Мене переконало вже життя.
 Та нам не страшно цеї втрати.
 Як навчимось надземне шанувати:
 Ми прагнемо якогось одкриття; —
 Його не знайдемо, хоч сходимо цей світ.
 Коли не дасть його Новий Завіт.
 Я візьмуся за нього знову,
 Розгорну перший текст і книгу цю святу
 З первопису перекладу
 На дорогу мені німецьку мову.
(Одкриває книжку і заходиться перекладати).

Написано: «В началі слово бі!»
Вже й тут не йде! — Хто поміч дасть тобі?
На «слово» яб не міг ваги такої класти.
Інакше мушу перекласти,
Дух осінив думки мої слабі.
Написано: «в началі разум бі».
Обдумай добре першу стрічку,
Не квапся, забувай колишню звичку!
Чиж розум пан всесвітніх таємниць?
Повинноб так: В почині була міць.
Але й тепер, коли це слово пишу,
Я знаю вже, що так його не лишу.
Господь поміг! Відразу просвітліло;
Напишу сміливо: «В почині було діло».
 Щоб я тебе не вигнав з хати,
 Пудлю, перестань брехати!
 Покинь гарчати зараз!
 Негречний ти товариш;
 Мені через твій галас —
 Не можна й працювати.
 Один з нас геть з кімнати!
 На жаль розійдемся з тобою, —
 Одчинено! біжи на вольну волю!
Що бачу я? Це чудо!
Щось незвичайного тут буде.
Може мене обманює мій зір?
Росте мій пудель вздовж і вшир.
Як виріс він! Ще більше дмесь.
О ні! Це справді вже не пес!
Що за мару до дому я привів!
Вже виглядає ніби носоріг.