Фавст: О ні! не тут лунати вам.
Небесні звуки, де склепіння сіре!
Лунайте там, де люде з почуттям. —
Я звістку чую, так, — але не маю віри.
А чудо — віри влюбленим диттям.
Не смію я летіти до тих сфер.
Звідкіль лунає звістка славна. —
А всеж до звуків цих душа привикла здавна,
На землю би вернулась і тепер.
Нераз до мене в тихий час суботній
Небесний поцілунок прилітав;
Тоді я так любив ці дзвони великодні,
І з насолодою молитву я читав; -
Якась незрозуміла, дивня сила
Мене вела то в гай, то в луг, то в ліс,
І кращий світ з собою приносила
З дощем гарячих чистих сліз.
Цей спів згадав мені про молодість діточу:
Весна, веселе свято свят,
Відраює мене зробити те, що хочу.
Останній крок відтягує назад.
Лиш довше, янголи! Я чую вашу мову!
Сльоза тремтить, на землю став я знову.
Хор учеників: Тління не знаючий
З гробу підвівся,
В славі сіяючий
В гору вознісся.
З вічними зорями
Все засміялося.
Тільки для горя ми
В долі зісталися.
Ти між спокусами
Оставив свій люд,
Любий Ісусе, ми
Плачемо тут.
Хор янголів: Христос воскрес!
Ми його славим.
Візьме небавом
І вас до небес.
Мир вам, страждаючим,
: Всіх утішаючим,
Правду кохаючим,
Ближніх навчаючим,
Рай обіцяючим.
Близько Учитель ваш,
Близько до вас.
Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/49
Ця сторінка вичитана
— 36 —
