«Встань, учню, без вагань обмити
«В заграві ранку грудь земну!»
О,дно життя з другим злилось!
Як сили неба з силами долини.
Міняються відрами золотими!
З небес їх льот благословенний
Доходить аж на край підземний.
І гармонійно лине по вселенній!
Видовисько! та ба! видовисько одно!
Безмежної природи я не збагну!
Де вічного буття таємне джерело?
Де сили ті, що держать все і всюди?
До вас даремно рвуться хорі груди. —
Ви даєте життя... а я так довго прагну!
(Неохоче перегортає книгу і спостерігає знак мікрокозмз, Духа Землі.)
Щось иньше каже другий знак мені.
Цей, Дух Землі, мені здається, ближче,
І я вже серцем піднімаюсь вище,
Неначе від вина, горю в огні.
Я чую міць, щоб кинуться в простори,
Нести всесвітні радощі і горе,
І проти бурі виплисти на море.
Здається, що ніщо мене би не збороло.
Щось хмариться навколо —
Десь місяць заховавсь —
І світло гасне!
Димить! Бють блискавки червоні
Над головою, — жах
Зі стелі віє, він обняв
Мене кругом!
Бажаний духу, я чую, ти вже тут!
Зявись мені!
О, скільки в серці мук кипить!
І всі думки, всі пориванпя
Нового прагнуть почування.
Терпіти довше серце вже не в силі!
Ти мусиш! мусиш! хай і вмру в цій хвилі!
(Бере книгу і таємничо вимовляє знак духа. Спалахнуло червоне полумя, в якому зявляється Дух)
Дух: Хто кличе?
Фавст (відвертаючись): О, страшне обличчя!
