покликається па писання самого Фавста. Між цими «народніми книжками була ще одна, яка по всіх здогадах дісталася до рук Ґете. Це була найкоротша і за молодечого віку Ґете найбільше поширена книга про Фавста, якої автор сховався за побожний псевдонім «Думаючого по христіянськи». Називалась вона не коротше як і всякі другі, їй подібні, а власне: «Des durch die ganze Welt beraffenen Erz-Schwarzkünstlers und Zauberers Dr. Johann Fausts, Mit dem Teufel aufgerichtetes Bündnis, abentheuerlicher Lebenswandel, und mit Schrecken genommenes Ende, Aufs neue überschen, in eine beliebte Kürze zusammen gezogen und allen vorsetzlichen Sündern zu einer herzlichen Vermahnung und Warnung zum Druck befördert, von einem Christlich Meinenden. Frankfurth und Leipzig.» (без року).
Змалюємо тепер картину життя Фавста з того всього, що знаходимо про нього в «народнії книжках».
Іван або Ґеорґій Фавст був сином побожного селянина з Род коло Ваймару, або Зальцведель в графстві Ангалот. Він виховувався коштом свого багатого дядька, бо родичі його були незаможні. Дядько віддав його в Віттенберґ або в Інґольштадт, де Фавст студіював богословську науку, і по блискучому іспиті одержав титул доктора. Але при тому мав він «пусту, дурну, зарозумілу голову», і тому його звичайно називали завше «шпекулянтом». Так опинився він в лихому товаристві, провадив безбожне життя і цікавився «тайними науками», що славилися до реформації Лютера. За згодою свого дядька він віддається вивченню медицини та астрономії. Окружений астрольоґічними, некромантичними та иншими магічними книгами, він просиджує дні і ночі над тайними науками. Смерть дядька робить його спадкоємцем великого маєтку. Фавст в товаристві веселих колєґ на гучних бенкетах проживає всі свої достатки. В той час славний заклинач духів, Христоф Гайлінґер, дарує йому «духа-кришталя »: випадково Фавст знайомиться з циганкою і чимраз глибше поринає в науку чорної маґії, захоплений загальним напрямком свого часу. Підчас прогульки за містом знаходить він широке роздоріжжа, де перехрещується аж пять шляхів. На тому місці він рисує кола по вказівкам некромантії, а коли зійшов місяць, стає в середину всіх кол і заклинає чорта в перше, в друге і в третє. Огняна куля літає з тріскотом в повітрі, ліс шумить, місяць ховається за хмару і появляється нарешті злий дух, спершу як огняний чоловік, а потім як чернець або тінь, і питається, чого од нього хотять. Фавст завзиває його, явитись до нього другого дня о 12 годині ночі в його домі, і дух мусить на це згодитись. Він зявляється вдруге, але коли Фавст почав домагатися в нього, щоб він йому у всьому служив і на всі його питання давав правдиву відповідь, то дух пекла заявляє, що (він) мусить насамперед взяти на це дозвіл від пана Люципера і розкладав перед ним наслідки вічного прокляття. Фавст задумався, але все таки лишився при своїм бажанні. Ще того самого дня чорт приходить для переговорів і зроблено «контракт» із 6 пунктів. Фавст вимагає, щоб і сам він мав спритність, форму і постать духа, щоб чорт на кожний заклик зараз появлявся і був йому у всьому підвладним і слухняним. За це дух домагається, щоб Фавст був його власністю, щоб він посвідчив це своєю кровю, відрікся христіянської віри і був ворогом всіх христіян, не давав себе обманювати і не женився. Умову зроблено на 24 роки. Фавст підписав його своєю кровю, а дух сказав собі виготовити ще й дублікат. Цікава в цій умові замітка, яка говорить, що Фавст хоче «спекулювати стихіями»; він віддається духови, що називається Мефістофелем для того, щоб той йому в тім допомогав, бо його людських сил не вистарчає. Від цього часу Фавст починає нове життя, веселе і безжурне. Мефістофель дав йому нагоду «пізнати, що таке — життя». Фавст находить собі товариша, Ваґнера і обіцяє зробити з нього вченого, якому не було би пари. Але чарівна сила духа обмежена. Дорогі вина, страви та одіж Мефістофель краде з пивниць і кухонь багатих панів і з крамниць, а що-до грошей, то чорт установив для Фавста певну суму 1300 корон річно. Що не доставало; те заступали накрадені скарби, які Мефістофель позакопував у землю.
