дива перетворив його в типового представника свого суєвірного часу. Народні перекази та казки про Фавста жили за молодечого віку Йоганна Вольфґанґа Ґете. «Народні книжки» лежали по всіх крамничках та поличках летучих книгарень, розташовані для продажу. Особу Фавста ілюстрували на сцені старих театрів, а опісля по вандрівних та кукольних театрах, куди вигнано її по реформах Ґотшеда. І досі є ще такі містечка в Австрії, де «Фавста» виставляють в первісній формі. Першу спробу підняти його в вищу сферу і приспособити до смаку освічених кол, зробив Лєссінґ своєю «Фавст-трагедією», та хоч йому самому ця спроба і не вдалась, то все таки його заслуга в тім, що він дав перший почин. Невдовзі після того появився «Фавст» Ґете і мета Лєссінга була осягнута. — Що з цього матеріялу попало перше в руки Ґете, коли виникла в його думка опрацювати цей матеріял до свого твору, про те можна хіба тільки догадуватись. Одно знаємо, що бабуня поета подарувала йому «на ялинку» кукольний театр і заводити його знали всі діти. Таким чином Ґете мав немало нагод познайомитися з Фавстом. Пізніще, певне як небудь випадково, впало йому на думку матеріял Фавста опрацювати. Дехто з істориків літератури гадає, що це сталося підчас перебування Ґете в Франкфурті, де поет займався голорізьбою (ґраверством) на міді. Ця праця мала спонукати його до всяких хемічних опитів, а це знов привело його до спорідненої з тим альхемії та її літератури, зі всією тою містикою, що виражена в теософії та фільозофії Парацельзи. У Франкфурті вирнула мабуть у Ґете перша думка написати «Фавста» і «Ґеца», бо, як зачуваємо, він побоюючись насміху Гердера, котрий в вересні 1770 р. прибув до Франкфурту, ховався перед Гердером з зацікавленням цими постаттями, що «вкорінились в його думках і почали виростати в поетичні постаті». Всеж таки і Гердер спричинився дещо до того, що Ґете не закинув свого пляну. Гердер в деякій мірі вплинув також і на опрацювання «Фавста». Цей вплив виразився в характері Мефістофеля, який своїм гострим, критичним розкладуючим умом і постійним глумливим заперечуванням, дише Гердерівським духом. На всякий раз, думка про «Фавста» припадає на той час, коли Ґете вже ввійшов в період «бурі і натиску» і ставала ділом рівночасно з підвищенням цього стану.
Ґете любив кожний темат довго обмірковувати та опрацьовувати в думці, а коли все вже було в голові ясним і викінченим, приймався за написання твору. Тут починається вже друга стадія праці. У Вецлярі (влітку 1772 р.) приятелі Ґете довідалися про його плян; по році Ґоттер писав до Ґете, щоб той прислав йому «доктора Фавста» перечитати. З цього можна заключити, що нарешті поет взявся серіозно до праці над «Фавстом». В 1774 році дізнаємось від Кльопштока, Фріца, Якобі, Бойє та Мерка, що вони з тим, що вже було готове, познайомились. В слідуючому році (1775), по свідченню Якобі, матеріял «Фавста» містив у собі майже все те, що в 1790 р. вийшло першим друком, як фраґмент. — При такому творі, як цей, — що так тісно зрісся з життям і долею автора, на який всі переживання і настрої його мали завше чи то гальмуючий чи то сприяючий вплив, — кожна сцена, а подекуди і кожний окремий рядок мають свою спеціяльну історію, повну цікавих взаємовідносин. Ми обмежимося тільки важнішими моментами історії «Фавста» в цілості. Все найважніше, що вийшло друком 1790 р., повстало в рр. 1773, 1774 і 1775. Підчас переривів Ґете працював головно над «Вертером», чому сприяло тоді його кохання до Єлисавети Шенеман. Перші сцени аж до місця, де Дух землі зникає, і розмова з Ваґнером, складають частину, яка повстала найперше. В другий період Ґете працював над обома першими розмовами з Мефістофелем, над «проходкою», розмовою Мефістофеля з школярем і сценою в пивниці Авербаха. Пізніще, около того часу, як поет перебрався до Ваймару, він працював над трьома кінцевими сценами другого, повніщого видання. Після цього наступила дуже довго перерва, що трівала кілька літ. Аж в Римі, куди Ґете взяв з собою перший манускрипт «Фавста», в саду Villa Borgaesa повстала «кухня відьми» і сцена «Ліс і печера». Спонукою
