Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/149

— 136 —

Ми ще побачимось колись,
Та тільки не в таночку.
Юрба велика, кричить, гуде. —
На вулиці, на площі люде,
І місця їм не буде.
Ударив дзвін, паличка паде.
Як цупко схопили, стиснули,
До колоди мене потягнули!
Блиснула сокира, зжахнулись навколо,
І в серці нараз похололо.
А цілий світ — мов гріб німий.
 Фавст: О, горе! нащо я родився! нащо?
 Мефістофель (показується на дворі):
Скорійше! бо як ні, то ви пропащі!
Безмислі вагання, ридання, зітхання!
Вже встала зірка порання,
Коням страшно і душно стає!
 Маргарета: Це хто зпід долівки встає?
Жени його! це він, це він!
Чого він тут, на місці святім?
Він хоче мене!
 Фавст: Ти жити будеш!
 Маргарета: О, Боже! ти один розсудиш!
 Мефістофель (до Фавста): Ходи! бо з нею ще пропадеш ти.
 Маргарета: Твоя я, Господа! спаси! прости!
Ви янголи святі з його престола
Станьте доокола!
Гайнріх! який страшний для мене ти!
 Мефістофель: Вона пропаща!
 Голос (з гори): Спасенна!
 Мефістофель (до Фавста): Сюди! за мною! (Зникає з Фавстом.)
 Голос(з середини завміраючи): Гайнріх! Гайнріх!

---