Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/146

— 133 —

Злий Дух там стоїть.
І лупа без тями
Лихого потуга.
 Фавст (голосно): Ґретхен, Ґретхен!
 Маргарета (звертаючи увагу): Це голос мого друга!
(Хутко піднімається на ноги. Ланцюги з брязкотом спадають.)
Деж він? Я вчула! Він чекає!
Я вільна! Ланцюгів немає, —
Я йду! впаду йому на груди.
Він пригортати буде!
Він кликав: Ґретхен! був коло порога.
Крізь регіт і гуркіт діявола злого,
Крізь пекло страждання і безодню мук
Я вчула солодкий і радісний звук.
 Фавст: Це я!
 Маргарета: Це ми?! Скажи ще раз мені! (Обнімав його.)
Він тут! він тут! Де муки ті мої?
Де жах вязниці, де кайдани?
Мене увільнив мій коханий.
І я на волі! —
Ось вулиця, де в перший раз
З тобою ми зустрінулись обоє.
Ось той садок веселий, де не раз
Ми з Мартою тебе чекали враз
 Фавст (тягне її за собою): Ходім! ходім!
 Маргарета: Постій ще!
З тобою любо так, мій милий!
 Фавст: Скорійше!
Як не поквапимся в цій хвилі,
То дорогої діждемось відплати.
 Маргарета: Як? ти вже не вмієш цілувати?
Так мало то без мене був,
І цілуватися забув?
Чого в твоїх обіймах жаль мені чогось?
Від слів і поглядів твоїх, бувало,
На мене небо все лилось,
Від поцілунків серце завмірало...
Цілуй мене!
А ні, то я тебе! (Цілує його.)
О, горе! наче лід твої уста,
Холодні, німі.
Невже-же так зраня
Згасло кохання?
Хто це вчинив мені? (Відвертається від нього.)