Додолу зігнулись галузі,
А віти аж свищуть на вітрі,
І падають разом як друзі.
Щось плаче й сичить у повітрі;
І стогонів повний одвічний ліс.
Щось виє дико як тут, так скрізь.
Зі всіх долин, зі всіх верхів
Несеться скажений пекельний спів.
Хор відьм: На Брокен вже пора відьмам.
Жовтіє стерня, зелений лан;
Юрба велика зібралась там,
А між юрбою пан Уріян;
До його кожда з нас летить,
Ї—ться відьма, а цап см—ить.
Голос: А бабка Бавбо їде одна,
На поросній свині вона.
Хор: Хвала і честь, кому хвала!
Вона сюди нас привела.
Сама з поросною свинею,
А ми юрбою всі за нею.
Голос: А ти яким шляхом?
Голос: Я через Ільзенштайн летіла,
В гніздо сови заглянути хотіла.
А та як подивилась!
Голос: А щоб ти сказилась!
Чого так швидко?
Голос: Я з нею сварилась,
О, бачиш? рани видко!
Хор відьм: Широкий шлях, та довга путь,
Чого так швидко всі біжуть?
Мітла дере і колють вила,
Дитину мати задавила.
Чарівники. Пів-хор: Ми лізем наче слимачки,
А бабство так далеко!
Бо всі порядні жіночки
До пекла скачуть легко.
Друга половина: Нема тут певної лічби. _
Швиденько в пекло йдуть баби,
А чоловік як зробить крок,
Пережене вже всіх жінок.
Голос (з гори): Ходіть, ходіть з над озера до нас!
Голоси (з долу): Ми раді би летіти з вами враз;
Перемо ми і білі ми, та блідні,
І завше ми безплідні.
Оба хори: Мовчать вітри, тремтять зірки,
Сховався місяць за хмарки.
Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/131
Ця сторінка вичитана
— 118 —
