Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/119

Ця сторінка вичитана
— 106 —
Мефістофель входить.

 Мефістофель: Та малпочка пішла?
 Фавст: Ти знов шпіонував?
 Мефістофель: Я чув, мій паноньку, докладно,
Пан доктор іспит з катехизму здав;
Гадаю, вам дісталося порядно.
Бо дуже це цікаво для дівчат,
Хто чесний та побожний, бо такий,
Що цервкі вірний, вірним буде й їй,
Хилитися, коритись і мовчать.
 Фавст: Потворо, чиж не бачиш ти,
Як ця душа свята і вірна
В тій вірі, що одна
Моглаб її спасти,
За мене побивається безмірно?
Мене ще врятувать бажала би вона.
 Мефістофель: Коханку божевільний, що з тобою!
Тебе звела вже дівчина дурна!
 Фавст: Ти, виродку огню і гною!
 Мефістофель: А на лиці майстерно знається вона
Зі мною їй, сама не знає, як.
На масці цій моїй таємний бачить знак.
Відчула вже, що ґеній я, безпечно!
А коли ні, то чорт я безперечно.
А щож ця ніч —?
 Фавст: Дія чого це тобі?
 Мефістофель: Та в тому радощі й мені!


КОЛО КРИНИЦІ.
Ґретхен і Лізхен з відрами.

 Лізхен: Ти чула щось про Варочну, чи ні?
 Ґретхен: Ні слова. Між людей показувалась мало.
 Лізхен: Мені сьогодні відьма розказала!
Нарешті не минуло вже її.
Ото, побожна вже!
 Ґретхен: Та що таке?
 Лізхен: Щось є!
На двох вона тепер і їсть і нє.
 Ґретхен: Ах!
 Лізхен: Їй тільки й треба було того.
Сама так довго вішалась на нього,
Бувало, з ним лиш ходить,
А він її на всі забави водить...