Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/110

Ця сторінка вичитана
— 97 —

 Мефістофель: О, так! Нам час до дому.
 Марта: Я би просила вас, побути в нас ще мить.
Та люде тут такі! що и не кажи нікому!
Здається, їм нема вже що робить,
Як тільки обмовляти
Та за сусідами що хвильки наглядати.
Щоб не зробили ви, все буде на приміті!
А наша парочка?
 Мефістофель: Сховалася в імлі —
Безжурні ластівки!
 Марта: Він покохав її.
 Мефістофель: Але й вона його! Таке то вже на світі!


АЛЬТАНКА.
Маргарета вбігає, ховається за дверці і з пальцем на устах визирає крізь щілинку.

 Маргарета: Вже йде!
 Фавст (входить): Пустійко! тут ти вже?
Ти дрочишся? Зловлюж тебе! (Цілує її.)
 Маргарета (обнімає його і віддає поцілунок): Коханий мій!

Я так люблю тебе!


(Мефістофель стукає в дверці)

 Фавст (тупає ногою): Там хто?
 Мефістофель: Товариш твій.
 Фавст: Ти звір!
 Мефістофель: Пора прощатись!
 Марта (входить): Так пізно, пане мій!
 Фавст: А вас я можу провожати? (До Маргарети.)
 Маргарета: Та матінка-б мене — Прощайте!
 Фавст: Так треба йти?
Здорові зоставайтесь!
 Марта: Адіє!
Маргарета: До скорого побачення!

(Фавст і Мефістофель виходять.)

(Сама.) Про що цей чоловік не може
Подумати собі, мій Боже!
Я перед ним червона мов той мак,
На всі його слова говорю тільки: так.
Яж бідна і дурна. Не тямлю тих розмов.
Не знаю, що він на мені знайшов! (Виходить.)