Мефістофель: О, так! Нам час до дому.
Марта: Я би просила вас, побути в нас ще мить.
Та люде тут такі! що и не кажи нікому!
Здається, їм нема вже що робить,
Як тільки обмовляти
Та за сусідами що хвильки наглядати.
Щоб не зробили ви, все буде на приміті!
А наша парочка?
Мефістофель: Сховалася в імлі —
Безжурні ластівки!
Марта: Він покохав її.
Мефістофель: Але й вона його! Таке то вже на світі!
Маргарета: Вже йде!
Фавст (входить): Пустійко! тут ти вже?
Ти дрочишся? Зловлюж тебе! (Цілує її.)
Маргарета (обнімає його і віддає поцілунок): Коханий мій!
Я так люблю тебе!
Фавст (тупає ногою): Там хто?
Мефістофель: Товариш твій.
Фавст: Ти звір!
Мефістофель: Пора прощатись!
Марта (входить): Так пізно, пане мій!
Фавст: А вас я можу провожати? (До Маргарети.)
Маргарета: Та матінка-б мене — Прощайте!
Фавст: Так треба йти?
Здорові зоставайтесь!
Марта: Адіє!
Маргарета: До скорого побачення!
(Сама.) Про що цей чоловік не може
Подумати собі, мій Боже!
Я перед ним червона мов той мак,
На всі його слова говорю тільки: так.
Яж бідна і дурна. Не тямлю тих розмов.
Не знаю, що він на мені знайшов! (Виходить.)
