Мефістофель: Sancta simlicitas ! Не малиб ми біди!
Ви посвідчіть, не знаючи нічого!
Фавст: Як в тебе кращого нема, то все пропало в нас!
Мефістофель: Якіж бо справді ви побожні!
Хіба в житті де тільки перший раз
Вам довелось давать свідоцтва ложні?
Хіба про Бога й світ, про таємниці їх,
Що сховано в серцях і головах людських,
Брехливих доводів ви подавали мало?
І то ще як безсоромно й зухвало!
А глибше посягнуть, чи так воно, чи ні,
То ви про те, — признайтеся мені, —
Не знали більше, милий друже,
Як і про смерть сусідки Марти мужа,
Фавст: Ти завше був і є брехун, софіст.
Мефістофель: Ой, знаю я, який в цій правді зміст!
Хібаж ти завтра чести не забудеш, '
Як тільки Ґретхен підмовляти будеш
І присягатися, що щиро, вірно любиш?
Фавст: І то всім серцем!
Мефістофель: Так! авжеж!
А потім про свої страждання.
Про вічну вірність і кохання —,
Чи це від серця буде теж?
Фавст: Лиши вже! Так! — Коли я відчуваю,
Як для бажань і поривань
Названня дарма я шукаю,
Як цілий світ охоплюю думками,'
І як-найвищими словами
Цей пал душі, в якому я горю,
Коханням вічним називаю, —
То й це ти маєш за чортівську гру?
Мефістофель: По правді, так!
Фавст: Послухай і затям!
Бо шкода нам псувати груди, —
Хто хоче в правді жить, той пан своїм словам
І чесним завше буде.
Ходім! базікання мені вже вїлись в душу;
А правда тут твоя тому, що я вже мушу.
Маргарета: Вам, пане, тільки жаль мене напевне,
На скором мій схилилися до мене.
