Мефістофель (до себе): Тепер би треба завчасу втікти.
Ця баба й чорта може підійти! (до Маргарети)
А ваше серце ще не вяне?
Маргарета: Що кажете, мій пане?
Мефістофель (до себе): Невинна ти дитинка! (Голосно.)
Здорові зоставайтесь, панство!
Маргарета: Бажаємо вам щастя!
Марта: Стрівайте на хвилинку!
Посвідчення хотіла би я мати,
Де вмер мій скарб, де гріб його шукати.
Порядок я люблю, це друге, а по третє, —
Я хочу прочитать про смерть його в газеті.
Мефістофель: Так, пана, в світі правда не нова.
Що в правди свідків тільки два.
Я маю тут товариша одного,
Він не додасть до слів моїх нічого.
Я приведу його сюди!
Марта: О, приведіть!
Мефістофель: А ви, паннунцю, теж прийдіть!
Він славний хлопець, мудрий, вчений,
А до паннів вже аж занадто чемний.
Маргарета: Я перед ним лиш буду червоніти..
Мефістофель: Ні перед яким королем на світі!
Марта: Он-там, за домом у моїм саду,
Я з нею вас сьогодні ввечер жду.
Фавст: Ну, що? Як справа? Буде лад?
Мефістофель: О, славно! Я знаходжу вас гарячим!
Небавом Ґретхен буде ваша!
Ми ввечері йдемо у Мартин сад,
А там і Ґретхен ми побачим.
Алеж добірна та сусідка наша!
Вона якраз найкращий сват.
Фавст: Чудово!
Мефістофель: Та за те ми щось повинні й Марті.
Фавст: Ну, щож! Одні услуги других варті!
Мефістофель: Ми їй дамо посвідчення одно:
Що а Падуї, в Антонія святого,
її коханий муж в могилі вже давно.
Фауст: Розумно! Требаж нам щей їздити туди!
