Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/105

Ця сторінка вичитана
— 92 —

 Мефістофель (до себе): Тепер би треба завчасу втікти.
Ця баба й чорта може підійти! (до Маргарети)
А ваше серце ще не вяне?
 Маргарета: Що кажете, мій пане?
 Мефістофель (до себе): Невинна ти дитинка! (Голосно.)
Здорові зоставайтесь, панство!
 Маргарета: Бажаємо вам щастя!
 Марта: Стрівайте на хвилинку!
Посвідчення хотіла би я мати,
Де вмер мій скарб, де гріб його шукати.
Порядок я люблю, це друге, а по третє, —
Я хочу прочитать про смерть його в газеті.
 Мефістофель: Так, пана, в світі правда не нова.
Що в правди свідків тільки два.
Я маю тут товариша одного,
Він не додасть до слів моїх нічого.
Я приведу його сюди!
 Марта: О, приведіть!
 Мефістофель: А ви, паннунцю, теж прийдіть!
Він славний хлопець, мудрий, вчений,
А до паннів вже аж занадто чемний.
 Маргарета: Я перед ним лиш буду червоніти..
 Мефістофель: Ні перед яким королем на світі!
 Марта: Он-там, за домом у моїм саду,
Я з нею вас сьогодні ввечер жду.

(Мефістофель виходить.)



ВУЛИЦЯ.
Фавст і Мефістофель.

 Фавст: Ну, що? Як справа? Буде лад?
 Мефістофель: О, славно! Я знаходжу вас гарячим!
Небавом Ґретхен буде ваша!
Ми ввечері йдемо у Мартин сад,
А там і Ґретхен ми побачим.
Алеж добірна та сусідка наша!
Вона якраз найкращий сват.
 Фавст: Чудово!
 Мефістофель: Та за те ми щось повинні й Марті.
 Фавст: Ну, щож! Одні услуги других варті!
 Мефістофель: Ми їй дамо посвідчення одно:
Що а Падуї, в Антонія святого,
її коханий муж в могилі вже давно.
 Фауст: Розумно! Требаж нам щей їздити туди!