пояснень. Було справді дуже цікаво, — говорив мій брат, — бачити, як увесь інший матеріял в газеті немилосердно стиснуто й зменшено, щоб дати місце цій статті-проклямації.
По всьому Велінґтон-Стріті можна було бачити, як люди розгортали й читали рожеві аркуші газети, і весь Стренд відразу наповнився голосами цілої армії продавців газет. Люди виходили з омнібусів, щоб купити примірник газети, їх виривали з рук один в одного.
Від попередньої байдужости не лишилося вже й сліду, скрізь кидалося в вічі загальне заворушення. Віконниці в крамниці з мапами на Стренді відразу повідчинялися, і крізь скло вітрини було видко, як крамарчук у святешному вбранні і в жовтих рукавичках похапливо розкладав на вітрині мапи Сорею.
Пробираючись по Стренду до Трафальґарського майдану і все ще тримаючи в руках газету, мій брат зустрів сім'ю втікачів із Західнього Сорею. Чоловік віз ручну тачку, що дуже нагадувала бідарку продавців овочів та городини, навантажену хатнім скарбом, а поруч ішла жінка з двома хлопчиками. За ними від Вестмінстерського мосту їхав селянський віз, на якому сиділо п'ять чи шість поважних на вигляд панків з пакунками й валізками; обличчя в усіх цих людей перелякані, зблідлі.
Вся ця картина вражала різким контрастом з чисто одягненою в святешні костюми юрбою людей у міських омнібусах. З кебів їх з цікавістю виглядали гарно одягнені люди — чоловіки і жінки. Фургон зупинився біля майдану, мов би подорожні не знали, куди їм далі їхати, і нарешті повернув на схід уздовж Стренду.
Кілька хвилин згодом з'явилася нова постать чоловіка в буденній одежі.
Він їхав на старовинному триколісному самокаті з маленьким колесом спереду. Він був блідий і весь у болоті.
