своїми тепловими проміннями всі до одної гармати. Говорилося й про тяжкі втрати салдатами, але загальний настрій і тон повідомлення був проте досить бадьорий.
Марсіян одігнали, — отже, вони далеко не є непереможні. Вони відступили до свого трикутника між циліндрами навколо Вокінґу. Пластуни зі своїми геліографами продиралися вперед і оточували їх з усіх боків. Звідусіль — з Віндзору, Портсмуту, Алдершоту і навіть з півночі — спішно перевозили гармати (між іншими й довгі гармати дев'яносто п'ять тонн з Вулвічу). Разом на позиції вже було до ста шістдесяти гармат, що мали обороняти Лондон. Ніколи ще в Англії ніхто не бачив, щоб так широко й швидко скупчували військові сили й бойовий матеріял.
Всі сподівалися, що коли б іще падали циліндри, то їх було б знищено відразу тим вибуховим матеріялом, який почали скрізь хутко виробляти й розподіляти. Безперечно, — говорила далі газета, — становище надзвичайно серйозне й дивовижне, але людність прохають не хвилюватися та боротися з панікою. Правда, марсіяни надзвичайно страшні й дивовижні істоти, розлютовані — вони можуть чимало накоїти лиха, але їх не більше двадцяти проти наших мільйонів.
Влада гадає, на основі розміру циліндрів, що марсіян не могло бути більш як п'ятнадцять, по п'ять на кожний циліндер; одного з них, а може, і більше, було знищено. Громадянство завчасу буде попереджене про небезпеку; для оборони мешканців південно-західніх міст і містечок, що їм найбільше загрожує небезпека, вжито серйозних заходів.
Отак, запевняючи, що Лондонові не загрожує небезпека та що владі пощастить упоратися з цими труднощами, і кінчалася проклямація.
Все це було надруковано величезними літерами, і папір ще був зовсім вогкий: випустити цей нумер газети, певно, дуже поспішали, бо навіть не встигли зробити ніяких
