скажуть горам: обваліться і поховайте нас від лиця того, хто сидить на престолі!
Я почав розуміти, в чому річ.
Я кинув викладати свої міркування й складні докази, підвівся і, нахилившись над ним, поклав свої руки на його плечі.
— Будьте людиною, — сказав я. — Ви стратили розум від жаху. Що то за віра, коли вона валиться від першого нещастя? Згадайте тільки, скільки землетрусів, потопів, воєн траплялося в житті людства і скільки лиха заподіяли вони людям!.. Невже ж ви гадаєте, що бог зробив виняток для Вейбріджу?.. Він же не страховий аґент.
Кілька хвилин він непорушно сидів мовчки.
— Але як нам урятуватися? — раптом запитав він. — Вони немилосердні, вони непереможні.
— Не те, а можливо й не друге, — відповів я. — Що могутніші вони, то обережніші й розважливіші повинні бути ми. Всього три години тому одного з них убито на річці.
— Убито? — скрикнув він, оглядаючись навколо. — Хіба ж може бути вбитий слуга божий?
— Я сам бачив, — доводив я йому. — Ми попали в саму гущу бойовища, треба вам це знати.
— Що визначають оті блискавиці на небі? — несподівано запитав він.
Я сказав йому, що то сигнали геліографа, мовляв, познака в небі людської допомоги, що повинна от-от надійти.
— Ми в самому осередкові бою, хоч зараз і тихо навкруги, — додав я. — Оте тремтіння на небі говорить про те, що наближається буря. Там, за ними, — я бачив це добре, — готуються марсіяни, а по той бік у напрямку до Лондону під захистом дерев, що видніються на шпилях між Річмондом і Кінгстоном, там риють шанці та ставлять гармати. Марсіяни не забаряться знову вернутись…
