над його покришкою, всього на шість ярдів вище, розірвався перший набій.
Я скрикнув від несподіванки. Інших чотирьох марсіян я не бачив і не думав про них; моя вся увага була прикута до цього найближчого. Одночасно два інших набої вибухли в повітрі біля самого тіла велетня; метальова покришка метнулася на бік, але не встигла ухилитись від четвертого набою, що влучив у саму голову.
Покришку розтрощило на маленькі шматочки, на всі боки полетіли уламки блискучого металу й шматки скривавленого м'яса.
— Влучило! — вигукнув я. Це був крик, що нагадував одразу зойк розпачу й радости.
Я почув такі ж вигуки від людей, що були в воді біля мене. Під впливом несподіваної радости я мало не вискочив з води. Безголовий велетень захитався, мов п'яний, але ж не впав. Якимсь чудом він вернув свою рівновагу і, вже більше не розбираючи, куди ступати, міцно тримаючи камеру з тепловими проміннями, шалено понісся на Шепертон. Живий розум, що в особі марсіянина сидів під покришкою, був знищений і розвіяний по світу на всі чотири вітри, і машина лишилася тепер, як простий механізм із складною будовою, як метальова річ, що сама вихорем летіла на свою погибель. Без керівника машина летіла по простій лінії; наскочивши на Шепертонську церкву, що розвалилася мов від удару тарана, вона хитнулася й поперла в бік і з страшним грюкотом упала в воду.
Повітря здригнулося від страшного вибуху: стовпи води, пари, багна й потрощеного металу полетіли високо до неба. Коли камера з тепловим промінем торкнулася води, піднявся стовп пари. Ще хвилина — і здоровенна хвиля, мов від велетенського морського припливу, але гаряча до болю, знялася горою в заломі річки. Я бачив, як народ борсався в воді коло берегів, я слабо чув їхні вигуки, бо їх приглушало кипіння води, що нагрілася від падіння марсіянина.
