— Це добре, — сказав я. — В усякому разі вони дістануть хоч один добрий набій.
Гармаш постояв трохи коло брами, потім сказав:
— Ну, я піду далі.
Трохи далі, якраз на тім боці мосту, стояли другою купкою салдати в полотняних блюзах і копали шанці, а за ними стояли ще гармати.
— То все — лук і стріла проти блискавиці, — сказав гармаш. — Вони ще не бачили тих теплових проміннів.
Офіцери, що не були так заклопотані працею, стояли й дивилися через лісок на південний захід; салдати щохвилі зупинялись і теж дивились у тім же напрямі.
В Байфліті був повний розгардіяш, люди вибиралися, пакували речі, а кільканадцять гусарів, — з них деякі пішки, а дехто на конях, — ходили від хати до хати й вигонили людей з домів. Три-чотири урядових чорних возів з хрестами в білих кругах і одна стара карета разом з іншими возами стояли на вулиці, навантажені до верху. Тут було душ двадцять людей, з котрих деякі так шанували свято, що поодягалися в свої найкращі вбрання. Салдатам не легко було втокмачити їм серйозність стану. Ми побачили якогось зморщеного старого панка із здоровенною скринею в руках і з десятком горщиків з розквітлими орхідеями, він сердито сперечався з капралом, що не дозволяв брати їх із собою. Я зупинився й схопив старого за руку.
— Ви знаєте, що діється там? — сказав я, показуючи рукою через ліс, за яким мусіли бути марсіяни.
— Га? — промовив він, обертаючись до мене. — Я пояснив, що це дуже коштовні речі!..
— Смерть! — крикнув я. — Смерть іде, чуєте? Смерть!
Лишивши його обмірковувати те все, я хутко побіг за своїм гармашем.
На розі вулиці я оглянувся. Салдат кинув його, а він усе ще стояв біля своєї скрині й з горшками квіток,
