тено. А та убійча смалятина — смалятина горілого м'яса! О, боже! я дуже забив спину, падаючи з коня, і був притиснутий до землі його тілом. Довелося лежати, поки не став почувати себе краще. Всього одну хвилину перед тим усе було, мов на параді, а потім раптом — трах! — і нічого не стало… Просто зметено! — повторив він.
Він довго лежав під трупом коня, боязко виглядаючи, що робиться на полі. Салдати Кардиґанського полку були пішли в атаку на ями, але загинули до одного чоловіка. Після цього дивовисько встало на свої ноги в увесь зріст і почало повільно, не хапаючись, походжати по всьому полю серед небагатьох утікачів, а його подібна до голови покришка зверху поверталася, мов справжня голова людини в капюшоні. Щось немов рука держало металеву скриню, навколо якої поблискували зелені іскорки, а з маленької дудочки виходив убійчий тепловий промінь.
Через кілька хвилин, як тільки салдат міг це бачити, вже по всьому полі не лишилося ні одної живої істоти: кожний кущик і деревце скрізь палали. Гусари стояли на дорозі в маленькій долинці, але після цього він не бачив і сліду їх. Якийсь час він іще чув кулеметну стрілянину, але хутко все замовкло. Велетень аж до останньої хвилини не чіпав Вокінзької станції й домів, що скупчилися біля неї, але потім він навів і туди свій тепловий промінь — і за одну хвилину місто обернулося в купу огненних руїн. Після цього тепловий промінь раптом погас. Велетень, обернувшись спиною до гармаша, пішов, чи, краще мовити, почав сунутись у напрямі до обгорнутого димом соснового бору, де лежав другий циліндер.
Якраз цієї хвилини з ями висунувся другий такий самий блискуче-металевий титан. Як тільки салдат побачив, що другий велетень пішов слідом за першим, він почав обережно повзти по гарячому попелу до Горселю. Йому
