Я не міг бачити його обличчя. Він був без капелюха, верхня одежа розстебнута.
— О, який жах! — сказав він важко, коли я впустив його.
— Що трапилося? — запитав я.
— Що трапилося?! (В темряві я побачив, як він зробив жест розпачу). — Вони змели нас, просто таки змели до-чиста, — проказував він одну й ту саму фразу.
Він майже машинально йшов за мною в їдальню.
— Випийте трохи віскі, — сказав я, наливаючи чималу чарку.
Він випив. Зненацька він сів за стіл, поклав свою голову на руки й почав мов дитина плакати. З якоюсь байдужістю, забувши про свій власний розпач, я стояв над ним, вельми дивуючись з того.
Багато часу минуло, поки він заспокоїв свої нерви й почав невиразно відповідати на мої запитанння, все ще плутаючись. Він був за погонича при гарматі і з своєю гарматою прибув на місце бою лише о сьомій годині. В той час над вигоном стрілянина була в повному розгоні. Говорили, що купка марсіян, плазуючи на животі, повільно під захистом металевого щита підкрадалася до другого циліндру.
Пізніше цей щит схопився й пішов на трьох ногах; це була перша бойова машина, що я бачив. Гармату, з якою він приїхав, поставлено коло Горселю, щоб почати обстріл піскових ям; її прибуття прискорило події. Коли частина гарматної прислуги пішла назад, його кінь ногою попав у трусикову нору і впав, скинувши його самого в канаву на землю. В ту саму хвилину гармата вибухла. Вся амуніція полетіла в повітря; навколо нього все запалало, а він сам опинився під купами обгорілих мертвих людей та коней.
— Я лежав непорушно, — говорив він, — майже непритомний, а на мені лежав перед коня. Нас просто зме-
