приваблені оповіданнями, подалися пішки через Горсельський міст шляхом, що виходив на поле. Ви можете уявити, як після денної праці молодь причепурилася й вирядилася, знайшовши для себе і в цьому привід, — як вона находить його в чому хочете, — щоб погуляти й порозкошувати з залицянь. Ви можете уявити, який гомін знявся вздовж дороги, що вела до місця дива і вогню.
Покищо, звичайно, мало хто в Вокінзі навіть знав про те, що циліндер відчинився, хоч неборака Гендерсон уже був післав на почту вісника на самокаті з особливою телеграмою до вечірньої газети.
Коли, — подвоє й потроє, — народ вийшов у чисте поле, то всі побачили тичби людей, що схвильовано розмовляли й пильно дивилися на одиноку точку — на дзеркало, що крутилося понад пісковими ямами. Ті, що допіру прийшли, безперечно, хутко заразились від загального схвильовання.
Десь о пів на дев'яту, вже по тому, як депутація загинула, тут назбиралося до трьох сот душ, не рахуючи тих, що звернули з дороги, щоб ближче приступитися до марсіян. Три полісмени, один з яких був верхи на коні, робили все, що могли, на основі інструкцій, даних Стентом, — щоб тримати народ віддалік від циліндра. Дехто з тих, що завше користується в натовпі випадком для конячих жартів і бешкету, вже почали виробляти всякі витівки.
Стент і Оґілві, передбачаючи можливість деяких сутичок, телеграфували з Горселю в казарми зараз же після виходу марсіян із циліндра, щоб вислали на допомогу сотню салдатів для охорони марсіян від можливого насильства.
Далі вони вернулися назад, щоб стати на чолі тої нещасної депутації. Опис їхньої смерти, зі слів натовпу, дуже близько сходився з моїми власними вражіннями: спершу звої зеленого диму, глибоке завивання машини, потім виблиски вогневих іскор.
