Ще й досі не з'ясовано, як марсіяни могли вбивати людей так хутко й так мовчазно. Багацько людей гадають, що якось вони зуміли добувати велетенської сили вогонь в особливій камері абсолютної непроникливости для тепла. Цей велетенської сили вогонь вони випускають рівнобіжними смужками проти якоїнебудь вибраної речі за допомогою полірованого параболового дзеркала незнаної конструкції — подібно тому, як випускає смуги світла параболове дзеркало на маякові. Але ніхто не міг довести правдивости цих подробиць. Та як би то вони не робили, — нема сумніву, що смуга тепла складала суть всієї справи. Замість видимого променю — вогонь, та до того ще й незримий. Все, що може горіти, займається полум'ям від першого дотику, олово тече, мов вода, залізо м'якне, скло лускає й плавиться; коли теплі проміння падають на воду, вода миттю вибухає стовпом пари.
Близько сорок осіб полягло тої ночі під сяйвом зірок біля ями, — обпалені, поскручувані, що й не пізнати було потім, — і всю довгу ніч поле між Горселем і Мейбері було охоплене вогнем.
Новина про загибіль стількох людей, мабуть, одночасно досягла Кобгема, Вокінґу й Отершову. Як тільки розійшлася чутка про це, всі крамниці в Вокінзі зачинилися, і численна юрба людей, здебільшого крамарі і т. інше,
