і вибухала білим полум'ям. Здавалося, що кожна людина миттю і раптом оберталася в огонь.
Потім я бачив при світлі тих самих вогняних стріл, як люди хиталися й падали, а інші, що йшли за ними, кинулися тікати.
Я стояв і, мов божевільний, дивився на все це, ніяк не можучи збагнути того, що це була смерть, яка перескакувала в тому недалекому гуртові від одної людини до іншої. Все це видавалося мені дивне і незрозуміле. Досить одної лише безшумної, сліпучої смуги світла, — і людина падала горілиць і лежала мертва, а коли незрима теплова стріла пройшла понад ними, сосни спалахнули полум'ям і запалали суцільним вогнем сухі кущі дроку. Далеко в напрямі Кнапгілу я побачив, як запалали яскравим полум'ям дерева, паркани й дерев'яні будівлі. Полум'я, мов в шаленому танку, гасало навкруги, — це була пекельна смерть і невблаганий меч.
Я помітив, як вогненні пасма, торкаючись кущів, запалювали їх і насувалися просто на мене. Безмежно переляканий, закам'янілий, я не міг ворохнутися. Я чув тріск огню в піскових ямах і раптове коняче іржання, що миттю й обірвалося. Далі, мов незримий, але до краю розпалений огненний палець простягся по траві між мною й марсіянами, і чорна земля по той бік піскових ям, вздовж усієї кривої лінії, лускотіла і курилася димом. Геть ліворуч від мене, десь на дорозі від станції Вокінґ до громадського вигону, щось упало із страшним тріском. З цього часу шипіння й гудіння припинилося, а чорний, схожий на церковну баню, стовп зник, повільно зсунувшись у яму.
Все скоїлося з такою неймовірною хуткістю, що я стояв нерухомий, приголомшений і засліплений блиском огню. Коли б смерть була косила скрізь, повним кругом, вона була б неминуче забила й мене в моїй непритомності. Але вона минула, помилувала мене.
