Лесінґ, на мою думку, подає досить правдиву гадку, що марсіянам недавно пощастило оселитися на Венері. Сім місяців тому Венера й Марс стояли на одній лінії з сонцем, тобто для глядача з Венери Марс був у становищі опозиції до неї. Хутко після цього на освітленій частині найближчої до сонця плянети з'явилася характерна блискуча смуга і майже водночас на фотографічному знімкові диску Марсового з'явився такий самий ледве помітний темний хвилястий відбиток. Досить глянути на обидва одбитки, щоб переконатися, що вони надзвичайно схожі один на один.
Так чи загрожує нам небезпека з Марса, чи ні, але наш погляд на майбутність людства мусить змінитися після останніх подій. Тепер ми знаємо, що ми не можемо вважати свою плянету за міцну фортецю та зовсім безпечний притулок для людини, де вона могла б упорядкувати своє життя, як їй хочеться. Ми ніколи наперед не можемо вгадати, яке лихо чи яке добро спаде на нас із безповітряних світових просторів. Можливо, що з широкого світового погляду, напад на нас з Марса для нас, людей, не мине без наслідків.
Але цей напад розбив нашу безтурботну віру в майбутнє, ту віру, що була справжнє джерело знесили, розкладу. Він дав людству надзвичайно багато корисного. Він значно посунув людство в освідомленні справжньої суті загального добра, в освідомленні ідеї об'єднання людства.
Можливо, марсіяни крізь безмежний простір стежили за своїми післанцями на землю, взяли на увагу свій досвід і найшли безпечніше місце для своєї еміґрації на плянеті Венері.
Що б там не трапилося, але люди ще багато років пильно стежитимуть за Марсом, і летючі зірки, — ці вогненні стріли, що їх посилає нам небо, — безперечно, наганятимуть ляк на людей.
