країні без керівника, без закону, без їжі, як вівці без чабана, ті, що втекли за море, почнуть вертатись. На спорожнілих вулицях поволі знов затремтить живчик життя. Могутніми хвилями розіллється життя по всіх оцих спорожнілих садках. Страшна була руїна, але смерть зупинила руку руйначеву!
Скоро серед цих жахних руїн, на почорнілих руйновищах будинків, що так сумно дивляться на освітлені сонцем зелені взгір'я горбів, застукотять молотки, задзвенять сокири й заступи нових будівничих, і горби акомпонуватимуть їм радісною луною. При цій думці я підняв руки до міста і подякував долю за її милосердя до нас. „Мине рік, — думав я, — а, може, мине не більше року“…
І тут раптом з надзвичайною силою огорнули мене сумні думки про себе, про жінку, про минуле життя, повне надій і щастя, про життя, що минуло без вороття…
