На дорозі біля пісчаної ями скупчилося з півдесятка легких бричечок з Вокінзької станції, один фаетон з Кобгема і навіть одна великопанська карета; крім того, тут було чимало самокатів. На додаток великі гурти людей, не зважаючи на південну спеку, прийшли пішки з Вокінґу й Чертсі; отже зібрався великий натовп людей, серед якого впадали в вічі дві чепурно одягнені пані.
Була страшенна спека, на небі ані хмаринки, жадного подуву вітра; єдина тінь була та, що падала від рідких сосон.
Пожежу навколо потушили, траву притоптали, але земля в напрямі до Отершову була чорна, а далі видко було, як стовпи диму здіймалися вгору. Моторний крамар марципанник з Кобгема вислав свого сина з тачкою, навантаженою зеленими яблуками й імбірним пивом.
Наблизившись до краю ями, я знайшов тут з півдюжини людей: Гендерсон, Оґілві і висока білява людина з імени, як я довідався згодом, Стент — з королівського Астрономічного Товариства, з кількома робітниками, озброєними лопатами й рискалями. Стент давав указівки своїм чистим, дзвінким голосом. Він стояв на циліндрі, що тепер уже значно прохолов; по його червоному, вкритому потом обличчі видно було, що його щось дратувало.
Велика частина циліндра була вже відкопана, хоч його нижчий кінець все ще був під землею. Оґілві, побачивши мене серед натовпу цікавих над ямою, покликав униз і попрохав піти до лорда Гілтона, хазяїна поля.
Натовп зростав і ставав за серйозну перешкоду при відкопуванні, особливо дітвора. Треба було поставити легкий паркан чи загороду, щоб стримувати людей. Оґілві сказав мені, що час-від-часу все ще можна було почути дуже слабенький шум всередині циліндра, але робітникам ніяк не щастило відкрутити верх, бо не було за що вхопитися.
