своєю долею. Будуть навіть дивуватися, як це люди раніше могли жити інакше — доки не прийшли марсіяни й не подбали про них!.. Уявляю всіх отих урядовців, крамарчуків, усіх отих нікчемних людей, які тепер працюють, щоб їсти, і їдять, щоб працювати! — промовив він з якоюсь злісною радістю. — Ось коли буде в них доволі вільного часу на різні сантименти й святобожества!..
Так, багато химерних явищ бачив я за своє життя, а лишень тепер, в останні дні, я починаю розуміти справжню суть їх. Безліч людей неминуче погодяться на новий лад: будуть жити з задоволенням, гладшати й тупіти. Декого, можливо, турбуватиме неясне почуття, що тут не все гаразд, що треба щось робити. Ну, а відомо, коли люди почувають, що треба щось робити, то слабші розумом вигадають собі якусь релігію, — дуже високу, дуже сувору, що ні до чого не зобов'язує, — вигадають і заспокояться, поклавшись на „волю божу“. Дуже можливо — вам траплялося зустрічатися з цими явищами. Це енерґія, що вибухає у тхора — і вивернена наверх сподом. Ой, яке ж благочестя вони розведуть по своїх клітках! Псальми і гімни ввесь день лунатимуть… Але це розвага для більш простацьких людей. Розумніші візьмуться до інших справ, перейдуть до вивчення еротики.
Він трохи посидів мовчки.
— Можливо, що декого марсіяни улещатимуть своїми милостями. У них, можливо, будуть мазунчики, яких вони вчитимуть різним витребенькам, хто зна? Колинебудь якомусь марсіянину ще, бува, раптом стане шкода хлопчика: ось, мовляв, хлопчик виріс і тепер доведеться його вбивати. А деяких вони, можливо, вивчать полювати нас…
— Ні, цього не буде! не може бути!! — скрикнув я. — Ніяка людська істота…
— Облиште! Нащо брехати? — зупинив він мене. — Є люди, що з радістю згодяться на це. Невже ви скажете, що таких нема? Дурниці!
