Тимчасом як серед темряви точилася ця боротьба, як ми лаялися пошепки, видирали один в одного з рук їжу та билися, — поза стінами, в ямі, в сяйві безжалісного сонячного світла жахливих червневих днів ішло невідоме, дивовижне життя марсіян…
Однак я вертаюсь до перших пригод, що їх я тоді пережив. Довго я не наважувався підійти до щілини в стіні; коли ж підійшов, то побачив, що до тих марсіян на допомогу прийшло ще троє марсіян на своїх бойових машинах. Вони принесли якісь нові апарати й приладдя і розташували їх навколо циліндру. Другу машину-робітника було вже складено й вона обслуговувала ті нові приладдя, що їх принесли три бойові машини. Це був вельми складний апарат. Над великим циліндричним приймищем, що нагадувало дійницю для молока, містилося сполучене з першим приймище, грушуватої форми, що ввесь час хиталося. З першого приймища безпереривним струмком сипався якийсь білий порошок в поставлену для цього круглу мідницю.
Одним із полапків машина-робітник надавала хиткий рух другому приймищу. Двома гнучкими іншими руками, з кінцями на взірець лопат, вона копала глину й кидала її великими шматками до того приймища. Одночасно інший полапок одчиняв заслонку в першому приймищі й викидав з нього блакитну на колір перегорілу цеглу, а ще інший крицевий полапок пересував жолобом білий порошок з чугуна в третє приймище, якого я не бачив зза наваленої купи згарища. Від цього не видного мені приймища знімався вгору в спокійне повітря зелений димок.
Далі на моїх очах машина-робітник із ледве чутним дзвоном висунула з себе, як це буває, напр., у телескопі, ще одну руку, що до того часу здавалася якимсь наростком на її тілі. Рука випросталася на всю довжину і кінець її сховався за купами згарища. Через хвилину знялася вона вгору, держачи довгу штабу блискучого, ще
