Потім настала ніч, коли перша зоря впала. Її бачили вранці, як вона, мов огненна смуга, високо летіла в атмосфері, понад Вінчестером, і полетіла далі на схід.
Сотні людей мусили її бачити — і з певністю прийняли її за звичайну летючу зірку. Албін писав про неї, що вона залишила за собою зеленувату смугу, що кілька хвилин палала потім. Наш найбільший авторитет щодо метеоритів Денінґ констатував, що в момент своєї першої появи вона була на висоті близько дев'яноста або ста миль. Йому здавалося, що вона впала на землю коло ста миль на схід від нього.
Тоді саме я був дома й писав у своєму робочому кабінеті; і, хоч мої французькі вікна виходили до Отершову й були незавішені, — бо я любив тими днями дивитись на нічний небозвід, — я нічого не бачив. Проте, ця найдивніша з усіх Речей, яка будьколи залітала на Землю з зовнішнього простору, мусила була впасти тоді, коли я сидів там; і коли б тільки я був глянув у вікно, я б її помітив. Дехто з тих, що бачили її льот, кажуть, що вона летіла із свистом. Сам я нічого цього не чув. Багато людей з Беркшайру, Сорею й Мідлсексу мусили були бачити її падіння і, здебільша, гадали, що це впав новий метеорит.
Певно, ніхто не потурбувався тої ночі подивитися на той метеорит, що впав на Землю.
