пароплава, як хутко не крутилися його колеса, збиваючи велику піну, — пароплав проте страшенно помалу посувався вперед, а зловісні велетні щораз, то ближче насувалися.
Брат глянув на північний захід: широке півколо суден похитнулося й почало розпадатися, охоплене панікою. Судна намагалися випередити одне одного, а інші знов гостро повертали в море, порушуючи цим півколо. Пароплави свистіли й ревіли, випускаючи хмари диму й гарячої пари, інші судна нап'яли свої вітрила, а маленькі човни, мов несамовиті, металися на всі боки. Брат, мов зачарований, стояв і дивився на все це. Його так захопила картина цієї метушні та думка про небезпеку, яка насувалася ліворуч, що зовсім не оглядався назад в напрямку до моря. Раптом пароплав, щоб не зустрітися з іншим судном, хутко повернув, ледве встигши з ним розминутися і брата шпурнуло з тої лавки, де він був примостився. В ту ж хвилину він почув навкруги на палубі тупотіння й крики „слава!“ І звідкілясь почулося у відповідь ледве чутне „слава!“ Пароплав зненацька похилився і брат упав на палубу.
Коли він схопився на ноги, то не далі ста ярдів од їхнього пароплава, що безпорадно гойдався серед могутніх хвиль, він побачив, як повз них летіло на всіх парах залізне страхіття. Воно летіло просто до берега, розтинаючи, мов плугом, поверхню води, розкидаючи на обидва боки гори піни і здіймаючи велетенські хвилі. Під ударами цих хвиль наш пароплав шпурляло мов шкаралупу: то він вискакував із води і лопаті його винтів безпорадно крутилися в повітрі, то він знову поринав у воду геть до ватер-лінії.
На хвилину брата засліпило дощем води, що бурхнула водоспадом на палубу. Коли він протер очі, — залізне страхіття вже промайнуло повз них і швидко гналося до берега. Видно було лише окуту в залізо ту частину, що
