суднами: вони прийшли забирати втікачів, зацікавлені великими грошима, що їм пропоновано. Багато людей пробували, як розповідають, дістатись пароплавів уплав, але їх одштовхували баграми і вони йшли на дно.
О першій годині дня між арками Блекфраєрського мосту з'явилися тонісінькі залишки від хмари. Щось страшне знялося на річці: запекла боротьба, тиск, сутички й крики!.. Був час, коли величезне число берлин і дрібніших човнів стовпилося коло північної арки Тавер-Бріджу, і матросам та вантажникам треба було просто таки вступати в бій з народом, що з усіх боків видирався на судна. Люди сповзали вниз навіть по стовпах мосту.
Коли через годину після того за Клок-Тавером з'явився марсіянин і пішов просто по воді за течією, — на річці — скрізь, де він перейшов, геть до Лаймгавза й вище, вже плавали тільки щепки від суден.
Про те, як і де впав п'ятий циліндер, скажемо згодом. Шостий упав у Вімбелдоні. Мій брат, вартуючи біля двох жінок, що спали в колясі серед луків, бачив, як в далині за горбами блиснув через усе небо зелений огонь. У вівторок наша мандрівна група, непохитна в своїй постанові дістатися моря й сісти на пароплав, проїхала до Колчестера крізь бурхливу від величезної маси втікачів місцевість.
Звістка про те, що марсіяни захопили Лондон, стверджувалася. Їх бачили в Гайґейті і навіть, як розповідали, в Ніздоні. Але брат не бачив їх аж до наступного дня.
Розпорошена величезна маса людей у той день почала відчувати, що їй треба десь добути харчів. Що довше вони голодали, то хутчіш право власности втрачало свою непорушність. Фармерам із зброєю в руках доводилося боронити свої обори з худобою, комори, городину й пашню. Більшість втікачів, як і мій брат, прямували на схід, але були й такі, що з розпачу верталися до Лондону за харчами. Це були переважно мешканці околиць
