втікання людей — голодних, неозброєних, — вперед і вперед… Це був початок загибелі цивілізації, нищення людського роду.
Коли б хто знявся вгору на аеропляні, то він би побачив під собою широку, складну мережу вулиць; побачив би на цій велетенській мапі — церкви, будинки, сади й садки — мовчазні, безлюдні, а на півдні все — мов вимазано чорним атраментом. Мов би велетенське перо пройшло по мапі й замазало ті місця, де був Ілінґ, Річмонд та Вімбелдон. І кожна чорна пляма розповзалася, струмочками витягувалася на всі боки, охоплюючи ланцюгом високі місця, і, раптом найшовши нове річище, хутко збігала узгір'ям у долину, — зовсім так, як розповзається на пропускальному папері крапля атраменту.
А ззаду, над блакитними горбами, що здіймаються вгору на південь від річки, ходили блискучі марсіяни, не поспішаючи, методично, далі й далі розстилаючи по тім клапті землі свої отруйні хмари чорного диму, поливаючи їх струмками пари після того, як вони зробили своє діло, і крок за кроком опановуючи переможену країну. Як видко, вони не мали на увазі винищити людство, але лише хотіли деморалізувати його так, щоб знищити всякий опір. Вони пускали в повітря запаси пороху, що здибували на своєму шляху, перетинали телеграфічні дроти й псували залізниці. Вони калічили людство, перетинаючи йому жили.
Вони, певно, не хотіли далеко поширювати своїх операцій, бо того дня не пішли далі центральної частини Лондону. Можливо, значна частина населення Лондону весь ранок у понеділок ще сиділа по хатах. Тільки відомо, що дуже багато людей загинуло від чорного диму, не виходячи з хати.
Дивовижну картину являла Лондонська затока на Темзі від ранку понеділка аж до полудня. Геть уся річка в цьому місці чисто захрясла пароплавами й різними
